Одновременно проходят две очень разные выставки одного из лучших фотографов Беларуси - Андрея Лянкевича.
Первая - в Дрездене, "Фокус на Беларусi":
[quot]Часам вобразы эпохі, а часам — гогалеўскія гратэскі. Пра працы Андрэя Лянкевіча піша нямецкі журналіст Інго Пэтц.
Icнуе ня так шмат фатографаў, якiя могуць аб’ектыўна, без уплыву розных клiшэ адлюстраваць сёньняшнюю Беларусь, ды яшчэ паказаць пры гэтым яе гiстарычную i культурную раздробленасьць, палiтычную пасіўнасьць i адначасовую прагу зьменаў, яе няўстойлiвы аптымізм, бязьмежную весялосьць i крыклiвую лёгкасьць. Фатографу Андрэю Лянкевічу ўсё гэта ўдаецца. Ён стварае хронiку схаваных зьменаў, якiя пакiдаюць старую Беларусь па‑за сабой i адчыняюць новыя дзьверы.[/quot]
Вторая - в Минске, "Жыцьцё з мастацтвам":
[quot]“Атрымаўся абсалютны мікс паміж журналістыкай і ARTам, чаго я ніколі не рабіў раней. Абсалютны экспэрымэнт працы зь людзьмі, назіраньнем над людзьмі. Стварэньне гэткіх ня вельмі натуральных сытуацый у жыцьці, але якія цалкам маглі б адбыцца. Мне было вельмі цікава, бо я гуляў зь людзьмі”.[/quot]
Лянкевiч у Дрэздэне i Менску
Всего 6 сообщ.
|
Показаны 1 - 6
Лянкевiч у Дрэздэне i Менску
Наверно интересно...
Только что со всем этим делать то?
Мы хоть тут в большинстве своём и славяне, но белорусским, ИМХО, владеют не многие...
Мы хоть тут в большинстве своём и славяне, но белорусским, ИМХО, владеют не многие...
Re[omu]:
Важно, что репортажные и жанровые фото с дрезденской выставки опубликованы в каталоге, выпущенном тиражом 1300 экз!
Это настоящий прорыв в белорусском фотокнигоиздании! Публикуется немало замечательных пейзажных альбомов, издаются собрания современной и архивной архитектурной фотографии, под эгидой ЮНЕСКО выпущен уникальный фолиант "Спадчына Беларуci", но репортаж и жанр издатели обходили сторонкой, а ведь это и есть подлинная живая фотография!
Остаётся надеяться, что альбом Лянкевича дойдёт до белорусских любителей фотографии.
Это настоящий прорыв в белорусском фотокнигоиздании! Публикуется немало замечательных пейзажных альбомов, издаются собрания современной и архивной архитектурной фотографии, под эгидой ЮНЕСКО выпущен уникальный фолиант "Спадчына Беларуci", но репортаж и жанр издатели обходили сторонкой, а ведь это и есть подлинная живая фотография!
Остаётся надеяться, что альбом Лянкевича дойдёт до белорусских любителей фотографии.
Ну вот теперь значительно интереснее!
Остаётся только порадоваться за белорусских фотолюбителей.
Re[omu]:
Мне не нравятся его работы. Очень средний уровень.
Re[Slava Potalakh]:
:)
[quot]У свае маладыя гады Лянкевіч валодае вялiкiм мастацкiм талентам, якi ўжо сёньня дазваляе назваць яго адным з найлепшых фатографаў краiны.
Лянкевіч мае востры кампазыцыйны позірк, ён умее бачыць і ствараць сцэны і выявы. Часьцяком падаецца, што ён нібыта рыхтуе невялiчкія тэатральныя сцэны. Але вынiк выходзіць ня столькi структураваным, колькi імправiзаваным. Аўтар захоўвае паэзiю натуральнага, валодае магiяй быць у патрэбны час у патрэбным месцы настолькi, што часам ажно захоплiвае дух.
Спалучэньне мастацтва i журналiстыкi лучыць Лянкевіча з такiмi вядомым фотарэпартэрамi, як Робэрт Капа або Генры Картэр Брэсан, якiх ён сам называе сваiмi прыкладaмi. Лянкевіч не прымае паставы палітычнага ці маральнага абвінаваўцы. Дакумэнтальнасьць — яго асноўны прынцып. Пры гэтым Лянкевіч стварае настолькі вялікую прастору для інтэрпрэтацыяў, што ў гледача застаецца права выбару. Гэта сьведчыць ня толькi пра дэмакратычнасьць фатографа, але i пра яго павагу да iншых людзей.[/quot]
Інго Пэтц, "Позiрк у невядомую краiну"
[quot]У свае маладыя гады Лянкевіч валодае вялiкiм мастацкiм талентам, якi ўжо сёньня дазваляе назваць яго адным з найлепшых фатографаў краiны.
Лянкевіч мае востры кампазыцыйны позірк, ён умее бачыць і ствараць сцэны і выявы. Часьцяком падаецца, што ён нібыта рыхтуе невялiчкія тэатральныя сцэны. Але вынiк выходзіць ня столькi структураваным, колькi імправiзаваным. Аўтар захоўвае паэзiю натуральнага, валодае магiяй быць у патрэбны час у патрэбным месцы настолькi, што часам ажно захоплiвае дух.
Спалучэньне мастацтва i журналiстыкi лучыць Лянкевіча з такiмi вядомым фотарэпартэрамi, як Робэрт Капа або Генры Картэр Брэсан, якiх ён сам называе сваiмi прыкладaмi. Лянкевіч не прымае паставы палітычнага ці маральнага абвінаваўцы. Дакумэнтальнасьць — яго асноўны прынцып. Пры гэтым Лянкевіч стварае настолькі вялікую прастору для інтэрпрэтацыяў, што ў гледача застаецца права выбару. Гэта сьведчыць ня толькi пра дэмакратычнасьць фатографа, але i пра яго павагу да iншых людзей.[/quot]
Інго Пэтц, "Позiрк у невядомую краiну"
